8 клас

УРОК № 1 (ДЛЯ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ)

 ІСТОРІЯ УКРАЇНИ  8 КЛАС

Запорізька Січ у складі Гетьманщини.

 Економічне і політичне життя:

·                     основу господарства становили промисли, значний рівень ремесла і торгівлі;

·                     у господарському житті основними були зимівники — хутірські господарства, утримання худоби;

·                     залежність від гетьманської платні та царського жалування;

·                     продовжувала відігравати роль основного захисника України від нападів турків і татар;

·                     підлягала владі гетьмана, зберігаючи автономію, часто ставала в опозицію до гетьманської влади;

·                     незважаючи на заборону проводила власну зовнішню політику.

Тривалий час на Запорізькій Січі в цей період кошовим отаманом був Іван Сірко.

Він відзначився в боротьбі з турецько-татарськими загарбниками, здійснив низку вдалих походів на суші та на морі, зокрема першим форсував Сиваш, роблячи похід на Крим. Ні він, ні його попередники і наступники не завжди виявляли мудрість і політичну далекоглядність, а часом навіть ставали на бік відвертих ворогів Української держави.

Адміністративно-територіальний устрій Слобідської України. На схід від Гетьманщини, на кордоні з Московією були землі, які отримали назву Слобожанщина, або Слобідська Україна. Масові переселення українців на ці землі випали на середину XVII ст. Економічне та політичне життя краю:

·                     спочатку діяло право займанщини: кожний переселенець мав право привласнити собі стільки землі, скільки міг обробити, згодом земельні ділянки розподіляли між переселенцями;

·                     селяни часто оселялися на землях полкової чи сотенної старшини, тому повинні були їй допомагати в обробці землі;

·                     формування п’яти козацьких полків — Ізюмський, Острогозький, Охтирський, Сумський і Харківський;

·                     полки були не тільки військовими, але й адміністративно-територіальними одиницями, ними керували полковники, яких обирали довічно, часто траплялося успадкування посади;

·                     слобідські полковники підпорядковувалися безпосередньо бєлгородському воєводі, склад слобідських полків не був постійним;

·                     кожен полк у різний час і окремо отримував царську жалувану грамоту, де визначалися його права.

Особливості адміністративно-територіального устрою Лівобережної Гетьманщини:

·                     перебування у складі Московського царства на правах автономії;

·                     керував гетьман, якого обирала старшинська рада на невизначений термін, затверджував цар;

·                     з кожним новим гетьманом влада підписував новий договір;

·                     загальновійськову (генеральну) раду скликали за обставинами, вона перестала бути законодавчо-розпорядчим владним органом, її замінила Старшинська рада;

·                     існування 10 козацьких полків, полки були не лише військовими, а й адміністративно-територіальними одиницями, ними керували полковники, яких обирали полкові ради;

Отже, між Слобідською Україною та Гетьманщиною існували певні відмінності.

Особливості господарського життя:

·                     головне заняття — сільське господарство, провідне становище зернових, зростання ролі технічних культур;

·                     розвиток ремесел, промислів, торгівлі, використання найманої праці, дрібнотоварне виробництво;

·                     ярмаркова торгівля, активна зовнішня торгівля, деяке послаблення зв’язків із Західною Європою.

Особливості церковного життя:

·                     намагання Москви встановити вплив над київською митрополією;

·                     Москва добилася обрання митрополитом свого прихильника Г. Четвертинського, якого висвятив уже московський патріарх;

·                     під тиском Московії й Османської імперії константинопольський патріарх погодився на підпорядкування Київської митрополії Московському патріархатові (1686 р.).

Шедеврами церковної архітектури періоду були Троїцький собор Густинського монастиря (1674-1676), Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові (1679-1689 рр.), збудований за кошти І. Мазепи, а також Покровський собор у Харкові (1689 р.).

УРОК № 2 (ДЛЯ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ)

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ  8 КЛАС

ГЕТЬМАНЩИНА В ЧАСИ ІВАНА МАЗЕПИ

Гетьманщина в 1687-1709 рр. 25.07.1687 р. на козацькій раді гетьманом обрали генерального осавула Івана Мазепу.

Він розпочав своє правління з підписання Коломацьких статей, які були складені на основі Глухівських статей Д. Многогрішного з додатками, зробленими за гетьмана І. Самойловича:

·                     збереження 30-тис. реєстрового війська і компанійських полків;

·                     підтвердження наданих раніше козацьких привілеїв;

·                     обмеження впливу гетьмана і генеральної старшини;

·                     у Батурині передбачалося розміщення полку московських стрільців;

·                     купцям заборонялося торгувати в Московії та Криму;

·                     уперше визначено необхідність злиття українського та московського народів усякими засобами.

Пов’язаний договором з Московією І. Мазепа брав участь у зовнішній політиці царя. Козацькі загони надавали допомогу московському війську під час Кримських походів (1687 р., 1689 р., обидва невдалі).

Внутрішня політика:

·                     прагнення об’єднати землі Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя та Слобожанщини в єдиній Україні;

·                     прагнення створити станову державу західноєвропейського зразка зі збереженням козацьких традицій;

·                     продовження розвитку напрямку створення козацької еліти, започаткований І. Самойловичем;

·                     узаконення панщини для селян у розмірі двох днів на тиждень, придушення селянських виступів;

·                     показне вірнопідданство Москві, спричинило виснаження економіки Гетьманщини, невдоволення народу.

Культурно-просвітницька діяльність:

·                     величезні кошти з державної та особистої скарбниці гетьмана вкладалися в розвиток культури;

·                     збудовано кілька нових храмів і відбудовано Успенський собор лаври, Софійський, Михайлівський Золотоверхий собори тощо;

·                     видання доби І. Мазепи належать до найкращих зразків українського книгодрукування;

·                     увага Києво-Могилянській академії, виник колегіум у Чернігові.

Культурницька діяльність І. Мазепи дає підстави говорити про неї як про сплановану та далекоглядну державну політику.

Повстання під проводом С. Палія, причини і наслідки. Польський уряд 1685 р. відродив правобережне козацтво, було створено чотири полки:

Богуславський, Брацлавський, Корсунський, Фастівський (Білоцерківський). 1702 р. польська влада вирішила позбутися їх, що викликало повстання 1702—1704 рр. на чолі з С. Палієм. Річ Посполита не могла придушити виступ і попросила допомоги Москви. Навесні 1704 р. війська І. Мазепи зайняли Київщину і Волинь. Об’єднання Правобережної та Лівобережної України тривало 5 років. У 1713 р. козацтво на Правобережній Україні було ліквідовано.

Зовнішня політика І. Мазепи:

·                     дипломатичні стосунки з багатьма європейськими монархами;

·                     установлення таємних зв’язків з польським королем С. Ліщинським, зі шведським королем Карлом XII;

·                     укладення нового українсько-шведського договору про створення незалежної України в союзі з Швецією (1708 р.).

Північна війна і Україна. Причини укладення українсько-шведського союзу в роки Північної війни (1708 р.). У 1700-1721 рр. тривала Північна війна, в якій коаліція держав (Московія, Польща, Данія та інші) воювала проти Швеції:

·                     козаки брали участь як у воєнних діях, так і їх використовували для канальних і землерийних робіт;

·                     лихом стала війна і для інших верств населення;

·                     жорсткий централізм царя Петра І, плани ліквідації козацтва;

·                     відмова царя допомогти гетьманові під час загрози вторгнення в Україну союзників шведів поляків;

·                     непевність майбутнього, згубність союзу з Московією.

Московський цар, дізнавшись про союз гетьмана з шведським королем, віддав наказ знищити гетьманську столицю. 2 листопада 1708 р. Батурин було вщент зруйновано, знищено всіх його мешканців. 6 листопада з волі царя в Глухові на Старшинській раді було обрано гетьманом І. Скоропадського.

Національно-визвольне повстання гетьмана І. Мазепи 1708-1709 рр. підтримали запорізькі козаки на чолі з Костем Гордієнком, за що у травні 1709 р. була зруйнована Чортомлицька Січ.

27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва, в якій московські війська, маючи значну кількісну перевагу, здобули перемогу над шведською армією. Карл XII був незадовго до битви поранений і не зміг особисто керувати своїм військом, яке досі під його керівництвом незмінно перемагало. Частина шведських військ і козаків, що підтримували І. Мазепу, відступили у межі Османської імперії, де гетьман незабаром помер.

Наслідки Полтавської битви для українських земель:

·                     катастрофа для української державності;

·                     ліквідація автономії України стала питанням часу;

·                     посилення змосковщення/зросійшення України;

·                     збереження розколу українських земель, Правобережжя ще майже на століття залишилося у Польщі.

УРОК № 3 (ДЛЯ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ)

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ  8 КЛАС

ПИЛИП ОРЛИК ТА ЙОГО КОНСТИТУЦІЯ

5 квітня 1710 р. на козацькій раді у місті Бендери гетьманом було обрано генерального писаря Пилипа Орлика.

При цьому було схвалено документ «Пакти і конституції законів і вольностей Війська Запорізького», який ще називають «Конституцією П. Орлика», зміст її основних положень:

·                     Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною;

·                     Конституція передбачала заходи, які обмежували владу гетьмана;

·                     Генеральна рада мала бути парламентом, Генеральний суд незалежним від гетьмана;

·                     принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову;

·                     державною релігією оголошувалося православ’я, Київська митрополія мала вийти з підпорядкування московського патріарха.

Отже, Конституція П. Орлика закріплювала найпрогресивніші для того часу ідеї про державне життя. Документ передбачав виборність посад, що й тепер є принциповою засадою розвитку демократичних держав.

П. Орлик з допомогою кримських татар у 1711 р. намагався взяти під свою владу Правобережжя, але ситуація склалася несприятливо. Він до своєї смерті (1742 р.) намагався створити нову антимосковську коаліцію, та марно.

УРОК № 4 (ДЛЯ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ)

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ  8 КЛАС

ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА НАПРИКІНЦІ XVII — У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVIII СТ.

За часів Руїни територія Правобережної України була поділена між Річчю Посполитою та Османською імперією.

Річ Посполита	Османська імперія
За Вічним миром 1686 р. з Московським царством підтвердила право власності на Північну Київщину, Галичину і Волинь	За Бахчисарайським мирним договором 1681 р. з Московським царством отримала Південну Київщину, Брацлавщину і Поділля (до 1685 р. тут гетьманував Ю. Хмельницький)

Відновлення козаччини

Після Руїни Правобережна Україна залишалася знелюднілою, і польський уряд, якому відійшла ця територія за Андрусівським, а згодом за Вічним миром, вирішив поновити козацький стан у Польщі.

У 1684 р. Яном III Собеським було офіційно відновлене Військо Запорозьке, очолюване запорожцем Андрієм Могилою. Було створено чотири полки (Богуславський, Корсунський, Брацлавський і Білоцерківський). Реєстр становив дві тисячі осіб. Того ж року в турецькій частині Правобережжя був обраний гетьман Теодор Сулименко, якого визнав султан.

Боротьба між гетьманами закінчилася перемогою А. Могили і стратою його суперника. З 1699 р. вся територія Правобережжя відійшла Речі Посполитій.

Людей закликали оселятися в слободах, де вони отримували податкові пільги, заново заселяти покинуті села. Заселяли навіть передбачену Вічним миром нейтральну зону на південь від Києва. Гетьману І. Самойловичу навіть довелося силоміць утримувати переселенців з Лівобережжя на Правобережжя.

Паліївщина (1700-1704 рр.) — національно-визвольне повстання на Правобережній Україні під проводом білоцерківського полковника Семена Палія (Гурка).

ЦЕ ЦІКАВО!

Семен Гурко народився в козацькій родині, вчився у Києво-Могилянській колегії. Був людиною непересічних військових та організаційних талантів, організатором походів проти татар. Після розгрому повстання засланий до Тобольська за наклепом Мазепи, який бачив у ньому небезпечного суперника. У 1709 р. повернувся в Україну і навіть спостерігав за Полтавською битвою. Помер 1710 р., похований у Межигірському монастирі під Києвом.

Причини повстання:

1) у зв’язку з переходом правобережних українських земель від Туреччини до Речі Посполитої (1699 р.) відпала потреба в козацтві, тому польський уряд розпустив козацькі формування;

2) із заселенням спустошених земель Правобережжя селянами і козаками сюди повертається і польська шляхта, яка прагне відновити свої володіння.

Територія: Поділля, Брацлавщина, Київщина, Східна Волинь.

Рушійні сили: передусім козацька чернь, селянство, міщани, українська шляхта.

Перебіг подій:

— у 1700 р. козацька армія під проводом С. Палія відбила напади польського війська на Фастів;

— на підтримку козаків спалахнули селянські повстання;

— повстанці звернулися по допомогу до запорожців, Мазепи та Московського царства. Проте Росія була союзницею Польщі у Північній війні, тому допомогу надати не змогла;

— армія Палія захопила Немирів, Бар, Вінницю, Брацлав, Білу Церкву. Було заявлено про намір звільнити Україну від польського панування;

— із 1703 р. перевагу здобувають польські війська;

— у 1704 р. московсько-козацьке військо зайняло територію Правобережжя, яке автоматично перейшло під гетьманство І. Мазепи.

Наслідки повстання:

— було жорстоко придушене спільними діями польських і російських військ;

— до 1709 р. Україна була об’єднана під булавою І. Мазепи, який збільшив кількість полків, призначав на посади полковників, вірних собі людей та роздавав землі старшині й українській шляхті.

УРОК № 5-6 (ДЛЯ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ)

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ  8 КЛАС

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVIII СТ.

Загальна характеристика:

1) була збережена культурна основа другої половини XVI — першої половини XVII ст.;

2) культура розвивалася в умовах існування української державності — Гетьманщини;

3) підтримка української культури з боку гетьманів;

4) тенденція культури до набуття світського характеру;

5) з початку XVIII ст. активізується наступ російського царизму на українську культуру;

6) відчутний вплив західноєвропейського бароко.

Основні галузі культури

1. Освіта.

— Початкову освіту здобували в початкових школах (Лівобережжя), братських школах (Правобережжя), єзуїтських школах для шляхти (Правобережжя). Вчителями виступали й так звані мандрівні дяки, які переходили з місця на місце.

— Закладами середньої освіти були Чернігівський, Харківський і Переяславський колегіуми (Лівобережжя), Львівський, Кам’янецький, Луцький тощо єзуїтські колегіуми (Правобережжя).

— Вищу освіту давали Львівський університет та Києво-Могилянський колегіум (з 1701 р. — академія). Колегіум був відкритий для всіх верств населення, але серед учнів переважали діти козацької старшини, багатих козаків, духовенства та міщан.

ЦЕ ЦІКАВО!

Київський колегіум став взірцем для створення вищих навчальних закладів у Яссах (1640 р.) та Москві (1687 р.)

Проте у XVIII ст. в освітній сфері відбулися негативні зміни: після Полтавської битви скоротилася кількість студентів Києво-Могилянської академії; звільнили «неблагонадійних» викладачів; царський уряд заохочував переїзд до Росії талановитих учених, митців, церковних діячів.

2. Наука.

— Починає розвиватися філософія як самостійна наука.

— Відбувається формування історичної науки: «Синопсис, або Стислий опис від різних літописців про початок слов’яно-руського народу» (1647 р.) фактично став першим систематизованим підручником із вітчизняної історії.

— Учені Києво-Могилянської академії провели перші археологічні дослідження — розкопки Десятинної церкви в Києві; відбувалася реставрація храмів часів Київської Русі.

3. Книгодрукування.

Працювали Львівська братська, Почаївська, Уневська друкарні; найбільшою була друкарня Києво-Печерської лаври. Також відкрито польські та єврейську друкарні. Переважна більшість книг була церковно-релігійного змісту.

4. Усна народна творчість представлена передусім думами та історичними піснями, що змальовували Національно-визвольну війну та її героїв. Поширюються також чумацькі, рекрутські, козацькі пісні.

5. Література.

— Розквіт стилю бароко.

— Полемічна література (Л. Баранович «Нова міра старої віри»; І. Гізель «Правдива віра» тощо).

— У першій половині XVIII ст. з’являються козацькі літописи («Літопис Самовидця», літописи Г. Граб’янки та С. Величка).

— Розвиток історичної та літописної літератури (Ф. Сафонович «Хроніка з літописів давніх»).

6. Театр.

— Поширення вертепу. Улюбленим героєм стає запорожець, який захищає простих людей. Із вертепами ходили студенти колегіумів та Києво-Могилянської академії.

— Розвиток шкільної драми. Основними темами були різдвяний цикл, мораліте (повчальні вистави алегоричного змісту), міраклі (релігійно-повчальні віршовані драми).

7. Музика.

— Поширення козацьких маршових пісень.

— Поширення серед міського населення кантів або псалмів — побутового багатоголосного пісенного жанру, що широко використовувався в шкільному театрі та вертепі.

— Триває розвиток партесних (багатоголосних) співів.

— Музику викладали в колегіумах, а в 1737 р. відкрито спеціалізоване музичне училище у Глухові.

— Видатними композиторами початку XVIII ст. були А. Ведель, Д. Бортнянський.

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!

Дмитро Бортнянський — народився у Глухові. Після навчання у школі півчих при дворі К. Розумовського у семирічному віці був відправлений до Петербургу, де продовжив освіту в складі придворного оркестру та придворної півчої капели.

З 1769 р. Бортнянський навчається композиції у Венеції. Його перші опери («Креонт», «Алкід»)були поставлені на італійській сцені. Повернувшись до Росії, він обіймав посаду придворного композитора та диригента придворної капели при Павлі І. Він першим відійшов від італійської традиції у складанні хорових духовних творів і запровадив українські народні мотиви до церковних мелодій. На творах Бортнянського вчилися видатні українські композитори М. Лисенко, Б. Лятошинський,Л. Ревуцький. Помер композитор у 1825 р. у Петербурзі.

— Розвиток музичної теорії: український композитор Н. Дилецький створив «Музичну граматику».

— Виникнення цехів музикантів, що обслуговували урочисті церемонії, військові походи та розваги.

8. Архітектура.

Розвиток стилю бароко, який в Україні отримав назву козацького через набуття національного колориту. Естетичними особливостями українського бароко є багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилена декоративність, динамізм, велика кількість усіляких вимислів і головне — небачена вигадливість форм. Розквіт бароко припав на добу І. Мазепи. Найвидатніші пам’ятки — Спаська церква Мгарського монастиря

, 

церква Всіх Святих Києво-Печерської лаври

, Софійський і Золотоверхий собори в Києві. Видатні архітектори — С. Ковнір, І. Григорович-Барський.

9. Розвиток графіки пов’язаний із книгодрукуванням. О. Тарасевич, якому належать 40 гравюр «Києво-Печерського патерика», вважається засновником української школи граверів.

ЦЕ ЦІКАВО!

О. Тарасевич створив чимало портретів королів та інших видатних осіб Європи.

10. Живопис.

— Основні живописні жанри — іконопис, фреска, портрет. Найпопулярнішою стала живописна школа Києво-Печерської лаври, представники якої розписували храми в багатьох українських містах.

— Іконописні зображення відходять від канонів, стають більш земними; в портреті з’являються риси реалізму.

— Популярним стає так званий парсунний живопис (портрети гетьманів і старшини).

— Набули поширення народні картини із зображенням козака Мамая.

— Збагачуються художні засоби; використовуються перспектива, світлові та колористичні ефекти.

Українська культура не замикалася в національних межах. Українські студенти навчалися в європейських університетах, випускники Києво-Могилянської академії працювали в наукових закладах Європи. Міжнародні зв’язки сприяли збагаченню духовного світу українців.